Зона АТО очима  очевидців

Герої поруч

Сергій Табала

У зону проведення АТО Сергій Табала відправився добровольцем майже одразу після Майдану. Був вояком 5-го окремого батальйону Українського добровольчого корпусу (УДК) «Правий сектор». Зранку 06.11.2014 р. під час штурму бойовиками вежі летовища, один зі снарядів влучив у пост бійців «Правого сектору», Сергій Табала – загинув.

 Нагороджений відзнакою «Народний Герой України» та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

             Проект «Вічна пам'ять»           

             Сторінка збірки «Вічна пам’ять героям»

        Наш фільм «Сергій Табала. Герої не вмирають, доки ми їх пам'ятаємо...»


Аніщенко Олександр Григорович

Підполковник Олександр Аніщенко був корінним сумчанином, закінчив педагогічний інститут. Військовій службі присвятив 21 рік, 14 з них прослужив в «Альфі». На момент загибелі був заступником начальника підрозділу спеціального призначення СБУ. Олександр Аніщенко загинув 5 травня 2014 р., рятуючи пораненого товариша по службі від обстрілу.

 

Проект «Вічна пам'ять»

            Сторінка збірки «Вічна пам’ять героям»


Ткаченко Олександр Григорович

 11 липня 2014 р. колона автомобілів з правоохоронцями вирушила «зачищати» територію нещодавно звільненого від терористів Сіверська. Потрібно було перевірити кожну адміністративну та житлову будівлю на предмет наявності вибухівки, підозрілих осіб, поспілкуватися із жителями, надати їм допомогу. В одній з машині разом із своїми Сумськими колегами їхав і Олександр Ткаченко. Несподівано для всіх стався вибух: автомобіль із правоохоронцем наїхав на залишений бойовиками «подарунок» — протитанкова міна була закладена прямо на центральній вулиці міста. Його швидко доставили до лікарні, але поранення виявились не сумісними із життям.

 Молоді співробітники називали його «батьком», «дідом», бо він і справді на цій війні був для них і наставником, і порадником, і батьком, і другом. Для кожного знаходив потрібне слово, жартував, підтримуючи бойовий дух. І це у свої 44 роки. Олександр говорив – в мене син такий, як вони. Я не можу допустити, щоб із цими дітьми щось сталося.

 Він завжди був першим там, де була небезпека. І навіть своєю смертю фактично врятував життя щонайменше 30 своїх колег, які їхали позаду нього.

Проект «Вічна пам'ять»      

Сторінка збірки «Вічна пам’ять героям»


Сергій Саліпа (Охтирка)

 4 липня близько села Дмитрівка Донецької області загинув командир роти забезпечення руху інженерно-дорожнього батальйону, капітан Сергій Саліпа (Інженерний полк ЗС України, м.Охтирка).

 Сергій Саліпа народився в Ізяславі, а виріс у військовому місті Старокостянтинів Хмельницької області. Про військовій кар'єрі мріяв з дитинства. Закінчив з відзнакою Кам'янець-Подільський військовий ліцей. Поступив у військовий інститут. Був старшиною роти, вчився на відмінно, грав у КВН. Після випуску його направили служити в Охтирку. На місце служби поїхав разом з дружиною. На наступний день після його випускного народилися хлопчики-близнюки. Сергій прекрасно знав англійську, мав посвідчення військового перекладача і півроку служив миротворцем у Ліберії.

 «Він не раз говорив, що мріє загинути героєм, щоб діти їм пишалися. Єдине, чого він боявся – безславної смерті», – згадує його дружина. Вранці в день його загибелі подружжя спілкувалися по телефону. Він завжди був бадьорий, але в той день голос видав його пригнічений настрій. Виявилося, що неподалік на міні підірвався сапер, який був з ним на одній позиції. Сергій сказав, що пізніше вони спробують знайти останки того хлопця, щоб родичам було що ховати. Там він і підірвався: спрацював радіокерований снаряд.

 Сергію було 28 років. Поховали Сергія Саліпу у м.Старокостянтинів Хмельницької області.

Проект «Вічна пам'ять»           

Сторінка збірки «Вічна пам’ять героям»


Максим Савченко

Народився 5 березня 1989 року в місті Стендаль, Німеччина, у родині військовослужбовців. Закінчив школу №7 м. Суми.

З самого дитинства, мріяв бути військовим, як його батьки та старший брат. Тому, у 2006 році вступив до Академії сухопутних військ у м. Львові, яку закінчив 2010 р.

Після закінчення навчального закладу був призначений на посаду командира розвідувального взводу 95-ї повітрянодесантної бригади м.Житомир.

 У 2013 р. призначений заступником командира батареї з повітрянодесантної підготовки. У березні 2014 року бригада була направлена на схід України для захисту Державності України.

 У червні 2014 р. десантно-штурмова група, очолювана Максимом Савченко, штурмом взяла висоту Каранчум у передмісті м.Слов’янськ.

 19 липня 2014 р. під час штурму одного з укріплених районів м.Лисичанськ, Луганської області Максим загинув.

  Указом Президента України №837/2014 від 14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені при виконанні службового обовязку по захисту територіальної цілісності та Державного суверенітету України, відданості військовій  присязі Савченко Максима Сергійовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня посмертно.

Проект «Вічна пам'ять»           

Сторінка збірки «Вічна пам’ять героям»


Артем Коханий

Артем Коханий, родом із Сум, слу­жив заступником коменданта Мукачівської оперативної бойо­вої комендатури з матеріально-технічного забезпечення. Був штатним контрактником. 14 листопада 2014 р. в місті Курахове, на Донеччині, Артем Коханий разом із двома бійцями виїхав на перевірку блокпоста. Було близько дванадцятої ночі. Під час руху чоловіки побачили, як на узбіччі дороги стоїть машина. Як правило, в нічний час ніхто там не їздить. Артем прийняв рішення перевірити автомо­біль. Із заднього вікна пролунав вистріл. Куля потра­пила прямісінько в серце з збоку, там де було захисних пластин бронежилету. Смерть була миттєвою.    

            Проект «Вічна пам'ять»           

            Сторінка збірки «Вічна пам’ять героям»


Андрій Степанець

      Рядовий Андрій Степанець, який служив у 79-ї Миколаївської окремої аеромобільної бригади, загинув 24 листопада після артобстрілу бойовиками в районі м.Селідове. Солдата поранило осколком, і, на жаль, врятувати його не вдалося. Андрій Степанець загинув у віці 40 років.

 Проект «Вічна пам'ять»           

 Сторінка збірки «Вічна пам’ять героям»


03 вересня близько 22:30 базовий табір 27-го Сумського реактивного артилерійського полку, що розташовувався в Луганській області поблизу Старобільська, було обстріляно з реактивної системи залпового вогню «Смерч». Засипало бліндаж та ангар з технікою, де перебували сумські бійці.

На Центральному кладовищі на Алеї слави м. Суми поховані артилеристи: солдат Куценко Сергій Вікторович, молодший сержант Завальний Ігор Юрійович, старший лейтенант Осіпов Микола Іванович, старший сержант Переяслов Володимир Євгенович, старший лейтенант Бей Віталій Миколайович, сержант Андра Руслан Романович.

Проект «Вічна пам'ять»


Слово убитого солдата

 Я – солдат.

 Я загинув, поліг на війні,

 Бо покликала нас Україна: вперед!

 Двадцяти чотирьох не було ще мені,

 Коли куля пробила мій бронежилет.

 Вкоротив мені віку російський свинець,

 Ворог цілив у друга, а в мене попав.

 Скільки доль молодих і гарячих сердець

 Відійшло в небеса в кононаді заграв!

 У бою смерть жорстока не всіх обмине.

 Я собою закрив шлях до злих лихоліть

 матусі коханій сльозу обітріть.

 Все, що міг, я віддав, не сховавшись для втіх.

 Не кляну я нікого, що доля така.

 Я жалкую лише, що у світі не зміг

 Залишити на спомин доньку чи синка.

 Щоб дитятко зростало, як той ясинок,

 На землі, котру встиг я колись захистить.

 Може, інша донька, може, інший синок

 Пригадає отих, хто в землі вже лежить.

 Хай Вкраїна живе – це мені головне.

 Хай не знає вона більше кривди і зрад.

 А висока зоря хай тепло осяйне

 Прикладає туди, де спить вічно солдат.

 Вадим КРИЩЕНКО